Нині в мене важкий і важливий день. Спати я не міг пів ночі, хоч ліг спати звично о першій ночі, але заснути зміг лише надранок. Загалом кілька годин відпочинку, це мало в моєму віці. А мені вже ого - го - го. Я мусів вставати, хоч так не хотілося лишати свого теплого ліжка. та й автобус виїжджає зраня.
Я не випускав курей, козі кинув їсти в яслах, а сам побіг скоренько вбиратися. Зверчора попрасував сорочку кольору капучіно, купив її минулого року на базарі; свої файні штани, котрі я планував зберегти собі на похорон, але... най думать у що вдягнути мене родичі, коли вмру мені буде все рівно у чому лежати в трумблі. Витягнув нового ременя, що одягав на Великдень до церкви, потому урочисто защепнув ґудзики на довгих рукавах. І митохідь помітив які старезні маю руки, шкіра пообвисала, м'язи пішли разом з молодечою силою... Ех, життя витікає з моїх членів, і з кожним днем та швидкість збільшується, як земне тяжіння, що притягує падаючу кулю... Мешти я збаув попастувати, то дуже сварився сам на себе, мусів то всьо скоренько зробити, бо шофер чекати не буде, він поїде і край буде!
Скоренько я йшов від фіртки, бо треба було обійти пасовисько, випала роса, а я мав бути максимально чистим. Я пройшов сільраду, потім школу і дійшов до фіґури. Фух, встиг!
- Дай Боже, Іванович! - то зі склепу вийшов сусіда.
- Дай Боже, Микольцю!
- А ви де так зраня? До міста?
- Та до міста, маю мильну справу одну, мушу їхати першим автобусом.
- Ну ясно - Микольцьо закурив, - Ну я поїхав, треба свини дати жерти. Сів на ровера поїхав, прицмокуючи папіросом.
"Коли вже він кине палити? Нащо то йому?". Я ніколи не розумів тих людей, котрі так весело спалювали своє життя в папіросовому диму. Яка від того радість? Яке задоволення?
Я сперся на паличку і чемно стояв поки автобус не приїхав. От коли вже я сидів, взяв паличку поставив поміж ногами і поринув в блаженний сон. Мене так раптово зморило, що я не міг протистояти солодкому снові. Я так думаю собі, певно той Василько з "Ялинки" Коцюбинського пенво так само засну у лісі, правда вічним сном. Я ж ще збирався трохи подриґати ногами.
Снилися мені довколишні поля, я йшов тим полем, але такий юний - юний, ще в ті часи, коли до бабці приїжджав. Трави були по пояс, і то не бюдяки якісь, а дивна довга трава, дуже схожа на ковилу, яку я бачив в книжках з ботаніки. І вони всіялася довкола аж до горизонту. Здавалося, що десь в далині іржали коні, я їх відчував нюхом, звуку ж не було. Твій голос, кохана, був десь близько, він дзвінко звучав, маниу кудись. Я стояв і не знав де маю подітися, раптово дорога з'явилася і той твій сміх котився дорогою...
- Діду, вставайте, місто вже - хтось тормоснув мене за плече, я ж очей відкривати не хотів. - Ти дивися, дідуньо ще й сміється - шофер смівся - Іванович, місто, вставайте - то вже його колєґа легенько мене зачепив за плече. Я відкрив очі і певно досі посміхався, бо шофер і собі тішився.
- Дякую, сину. Нездало я спав тої ночі, так мене заколисало.
- То весна, Іванович, всі ночами не спалять - і обоє весело засміялися.
- Ти так Петре кажеш, ніби я старий і не знаю чого невесні не сплять. Тіло може й забуло, але розум то ще пам'ятає. - Веселі хлопці, люблю їх. Сміючись я вийшов.
Сон був файний. "Ти знаєш? Я часто стрічаю тебе у снах, я наче не згадую тебе часто, але сни - часті. Певно скоро стрінемося".
Міський гамір мене вже давно дратує, той базар, люди бігають всюди, смердить тими чебуреками, що мене аж нудить. Але я знав чого я так вирядився як на побачення (бо це таки буде побачення), мені треба було перейтися трохи і сісти на ще один автобус, але вже міський. "Він буде їхати довго і тоді я приїду до того місця, куди я зібрався".
Людей багато, соцен вже добре весняне, припікає непогано, в автобусі душно і багато людей не миються зранку. Тому "добре, що я з'їв тіста з солоком, та й того не багато. Я не мав часу чекати на вільніший рейс, в мене ж вдома кури, коза пити хоче... Мушу терпіти та їхати".
Небагато людей доїхали до кінцевої зупинки, та й то всі пенсаки, такі як я. Вийшов, зупинився під брамою. "Файне каміння вибрали для брами на цвинтар. Тиша навколо, бачу горіхи вже впевнено розпустилися, то вже точно зимноти не буде. Фіртка відкрита, то я мушу не гаїтися, треба купити ще свічки, бо не встиг дорогою".
Зі свічкою в руках я почав шукати потрібний ряд і місце. Я навмисно не приходив на твою річницю, щоб часом не стратися з твоїми рідними, минула зустріч мені не дуже сподобалася, було доволі емоційно і я мусів приймати валідол. Твій син був таким агресивним, і то не знати чому. Що йому зробив старий чоловік? я що життя йому зіпсував? Геть чисто подібний до свого тата, агресивний і тупуватий. Вибач, але правда - то не гріх... Діти наслідують тих, хто їх виховує, що би хто не робив...
Ось і ти. Вже пам'ятник поставили тобі, на пам'ятнику гарне фото жінки середніх літ. Так, ти гарною була в той час... А тепер тут собі лежиш, відпочиваєш, а я мушу сидіти на лавиці і думати коли то мій час прийде. Час підбивати підсумки прийшов, підводити велику горизонтальну лінію бухгалтерських підсумків та виводити фінансовий результат...
"Вітерець гарно повіває, але треба защипнутися, щоб часом не протягнуло мене". Запалив свічку, помолився. "От чорти б його забрали..." - подумав я і одразу почув:
- Старий, а ти чого тут? - почув знайомий, але різкий голос.
- Як то чого? Приїхав провідати давню знайому.
- Яка вона тобі знайома?! Мало того, що приперся на похорон, то тепер ходиш так наче ти її чоловік.
- Ну твій тато не приходить, як бачиш, то мушу я ходити.
- Він помер, пердун ти довбаний! - він кричав хвацько і замахнувся, але спинився, бо я сміявся до нього голосно і люди почали обертатися.
- І що тпере? Поб'єш старого немічного чоловіка? - я не переставав сміятися - поможеш піти до Петра в гості? Богданю, що ти ще можеш?
Чоловік опустив руки, матюкався і обернувся. "щооб я тебе за десять хвилин тут не видів" - сказав нервово. "Двадцять, йди покури, я з мамою твоєю поговорю" - я вирішив грати до кінця. В моєму віці можна ставити "на зеро".
"Видиш, синок твій і нині п'яний... Дивний чоловік, батьки повмирали, жінка пішла... Ти знаєш? моя коза була заслабла, вим'я спухло, їсти не хтіла, я її гладив, думав вже до хати брати, але якось дав наш ветеринар ліки і виходив я її таки, тішуся як дітвак. А коза - то ж молоко, кефір, трошки сметани. Скільки мені тої сметани треба? Мені вистачає. Пару днів тому була твоя річниця смерти, то я молився зраня, ввечір, хотілося мені молитися, а потім - я відкрив свої листи до тебе і перечитував, плакав часом, але читав. Згадував те скільки років ми були знайомими. Потім пішов в садочок, треба було трохи прорідити цвіт яблуні, щоб вона гарний врожай дала.
А навколо - так гарно щебетали пташки. Ти дуже любила ту пору, я це точно знаю, ти все тішилася тими моментами, коли можна було вийти надвір, стати серед вулиці та покртитися від щастя та сонця. То вже потім твої очі погасли і ти того не робила, але в перший рік нашого знайомства т ак було. Я закриваю очі і бачу як ти крутишся і смієшся осяйною посмішкою...
А нині така сама весна як і того дня, коли тебе ховали. Я навіть не можу пояснити як так, але погада один в один. Дивно".
- Курва, то й ще тут.
- Та йду я, вгомонися, май повагу хоч до матері.
- Думаєш вона мене чує??! Скажи, що вона в Бога відпочиває поки я тут...
- Поки ти тут бухаєш? Аякже! Так і є! В Господа відпочиває вона поки ти марнгуєшщ своє життя. Ти певно зараз скажеш, що його нема. А мені байдуже що ти алкаш мені казати будеш! Ясно!2 Я вірю, що він є, що він існує, що Син Його Воскрес із мертвих, а ти - просто марнуєш своє призначення! Хіба таким хотіла би вона бачити ось тут і саме цього дня? Цього вона прагнула? - я повільно наступав на нього, а він відступав під моїм натиском із зрештою відступив убік. Я думав, що розхвилювався, але надивно мій пульс був спокійним. Я поцюпав паличкою до виходу. Все цей шмаркач мені зіпсував, моє ріждкісне побачення, ще й козу треба погодувати... Маю їхати, з цим засранцем я ще буду видітися...
Немає коментарів:
Дописати коментар