Лист двадцять тисяч сорок сьомий

Нині в мене свято - я знайшов твій профіль у соцмережах. Я наважився скористатися можливостями нового цифрового світу. Вечорами складно знайти якісь інші заняття, тим більше коли живеш один і в селі, то я собі вирішив придбати планшета, з горем разом із сином налаштували той планшет по телефону, і тоді вже я зайшов у дивний уявний світ цифрового спілкування.

Ти не уявляєш якою радістю для мене було побачити твоє фото. Я довго переглядав все у твоєму профілі. Фотографії, відео, подорожі. Неймовірно.... В мене довго не було слів. Я пішов надвір годувати пса і довго дивився на нічні літні зорі. На вулиці свіже нічне повітря трохи привело мене до тями, я зміг видихнути.

Я дізнався, що ти живеш в нашому місті. Стільки часу минуло від нашої останньої зустріч, я думав, що ти поїхала геть, кудись до столиці. Але виявилося, що всі ц роки ти жила в нашому місті. Оце іронія. В тебе двоє синів, так файно, що ти викладала поступово фото як вони виростали. Гарні хлопці, очі в них не порожні, добрі. Дивно, але чоловіка твого я не бачу на фото. Бачу, що ти багато подорожувала, особливо по Європі - Іспанія, Італія, Німеччина, Франція. Це геть на тебе не схоже, ти не планувала подорожі взагалі, коли я тебе знав. А ще бачу ти живеш у власному будинку, і це дуже класно.

А сама... Ти не змінилася, хоча можливо погляд не такий щасливий яким він був в молодості. Як ми були молодими, твої очі іскрилися сміхом та радістю. тепер же він став стабільнішим та твердішим? Не знаю як це передати. Або в тебе було багато випробувань в житті, або ти настільки втомлена, що вже й радості не відчувала, коли тебе фотографували.  Мабуть смуток в тебе в душі нашаровувася роками, такий глибокий шар смутку і болю. Це знаєш, таке відчуття. Я колись переглядав відео, на якому показувати останні кадри людей, котрі після тих відео накладали на себе руки. І довкола всі радіють, а в тих людей - пустка в очах, очі мерця ходячого.

В тебе, звісно, не такий погляд. Але відчуття того, що абмолютного задоволення немає - це я чітко вловлюю.

А пригадуєш, як я вгадував твій настрій, навіть будуич далеко у відрядженні. Я тоді вирішив здуріти і надсилати тобі листи звичайною поштою. Я увечері сідав і писав тобі листа, знаючи, що він дійде за тиждень. Я писав натхненно, розповідав про хід робіт. Мене тоді не було зо чотири місяці, а листи я надсилав  один за одним, мені так сподобалося тобі писати, що коли ти відписувала, то я спочатку вдихав армат твоїх фіалок, який ще не встигав вивітритися, а потім читав і одразу знав в якому ти настрої була. Пригадуєш, що я вгадував майже завжди? Чи в тебе був гарний настрій чи ні, але мені це давало таке відчуття сповнености в нашій любові, ти навіть уявити собі не можеш. Це той рівень емпатії, що його не придумаєш. Ти чомусь в таку гру не грала, хоча варто було.

Може я надто емоційним завжди був. Завжди ловив себе на думці, що таким не варто бути. У світі, де панує сила, дивно як я дожив до своїх років. Завжди себе запитую про це і не згаходжу відповіді, мабуть я таки чомусь потрібний на цьому світі. Не знаю з якою метою, може лише для того, що сидіти і писати вечорами до тебе.

А знаєш? В тебе гарна зачіска, волосся таке саме звилясте яким воно було давно, але так цікаво мальовано, що наче і не сиве, але й русяве. Добре, що мені не треба малювати волосся - я просто сивий як голуб, відростив собі чуба, котрий як оселедець на поріділій голові бовтається. Смішний чоловік передпенсійного віку.

Сьогодні вирішив приготувати на вечерю просту запечену картоплю, що часом не поправитися, маю виглядати у формі. Бо я так і не вирішив - написати тобі щось чи не писати? Якщо писати, то треба бути у формі, а якщо не писати - ну то тим більше треба гарно виглядати. Сміх сміхом, а я ще подумаю. Писати, не писати... Ось в чому питання.

Лист десять тисяч девʼятий

Нині був день важким. Дружина цілий день виїдала мозок своїми претензіями. Все її не влаштовує. Я знаю чому так трапилося - просто не поділяв їй уваги. А мені і не хотілося. Бажання зовсім не було. Цілий місяць я думав як мені виконати ті завдання що мені доручили. Наша фірма розпадається, а я в складі похоронної команди. Тому було не до неї та її забаганок.

Останнім часом нашу стосунки погіршали. Але якщо відверто - вони правда ніколи не були гарними. Від самого початку ми вирішили сприймати один одного як суперників - такий собі щоденний ринг, хто кого "нагне", "переможе"... І я достатньо довго грав у цю гру, шукав "слабкі" місця мого суперника. "Сьогодні в неї добрий настрій. Що ж, ок, ти ж мені вчора зіпсувала, то я тобі нагадаю про твоїх колишніх, про яких ти ж мені і розповіла". Або "Так, в тебе настрій поганий, то я прийду тобі щось допоможу, а потім буду вимагати винагороди, негайної, бо я хто? Так - я твій чоловік". Або "Хочеш говорити? О ні, сьогодні я буду мовчати, і завтра, і післязавтра. Моя увага - то для тебе розкіш має бути". Я це все завжди робив назло, а тепер.... А тепер - байдуже, байдуже що може статися чи не статися. Зла вона чи не зла, байдужість оповила всього мене.

І тому я з радістю поринаю у власні фантазії, фантазії про тебе. Ловлю себе на думці, що забув твій вигляд. Ми не бачилися років з десять. Якою є твоя шкіра? Чи лице вкрилося зморшками? Чи очі такі самі радісні якими вони були? А може ти набрала ваги в перетворилася на колобка чи кабанчика? Може ти хворобу важку маєш? Все відбувається як у випадку сліпоти людини - певний час пам'ятаєш як виглядають твої близькі люди, але з роками робиш поворот в тунель суцільної темряви. 

Тож від тебе в моїй памʼяті залишилися тільки губи, посмішка і зуби. Чому твої зуби мені дуже запамʼяталися. Мабуть тому що вони великі гарні як в бобра. Губи твої такі напів повні, що інших подібних я не зустрічав. А твоя посмішка очима - це неймовірна краса, Ось і все що від тебе лишилося...

Я забув твої руки, ноги, вигляд тіла, нігті, коліна, вигин рук, котрі ти так любила підносити над собою. А ще донедавна, перед самим сном, я уявляв як ми разом лягаємо спати. І ні, фантазій про секс не було, були довгі розмови про все на світі. Я тобі розповідав про чергові проблеми, а ти жваво ними цікавилася, а потім ти розповідала про свій квітковий бізнес, в який ти так поринула. І о диво! Мені це було цікавим, ніколи квіток не любив, але тепер в наших уявних діалогах я вже навіть розумівся на видах троянд (звісно, я почав цікавитися квітами в реальному життю).

І вже тоді я починаю згадувати як нам легко було говорити, чомусь ми були цікавими один одному "за замовчуваннм", наші "заводські налаштування просто дозволяли проводити той взаємний струм, який і назвивають любов'ю. Не було опору, не було спотворення сигналу, ми просто були надпровідниками один для одного.

Як же так трапляється, що люди, котрі теипераментами, =інтересами, спільним баченням життям опиняються по різних сторонах життя? Я завжди себе запитую чому в нас це трапилося? Як же ми могли такого допустити, щоб просто все викинути, що могло бути між нами? І не знаходячи відповіді, я в думках ховався у твоєму волоссі. Воно мені завжди пахло фіалками, і в тому запаху фіалок я засинаю.

Ось так і живу у фантазіях, реальний світ триває до вечора, діти лягають, дружина засинає, а я - пірнаю у спогади та фантазії так наче вони є моїм реальним життям, наче це все можна втілити. О як би я хотів бути тим міжзоряним мандрівником Джека Лондона, вибратися зі свого тіла і перевтілитися деінде, знайти тебе, взяти твоє лице у свої долоні та ніно поцілувати і сказати, що я й досі тебе люблю, не кохая, а саме люблю. І взяти тебе за руку, і привести до іншого світу, в якому моє служіння тобі буде цілковитим та безумовним, у світ, де ми не будемо змагитися між собою, але доповнювати один одного, у світ, де твоя ніжність буде доповнювати мою впевненість.

Апостол Павло був правим, любов ніколи не переминає, якщо ти готовий більше віддавати аніж отримувати. Завтра неділя, піду до церкви, після того всього що я понаписував, мені конче потрібно посповідатися.

Сподіваюся в тебе, де би ти не була, наступний тиждень пройде гарно і вдало. Siempre estás en mis oraciones

Лист тринадцять тисяч сорок сьомий

Вечір надворі. Осінь вступила у свої законні права. Болото довкола, сирість, і темнота. В селі темно вже від години сьомої, всі старі лягають спати, молодих же нема давно. Ми тут перетворилися наче на тих хто оцікує своєї черги для відходу на той світ. Бо то зовсім інші відчуття аніж ті, котрі відчуваєш, коли довкола живуть та співіснують молодші люди, діти бігають вулицею, всюди гамірно та аж весело на душі. А коли мені це все ввижається лиш в моїй уяві, то, як ти можеш зрозуміти, нічого позитивного від того не додається.

Ця сірість довколішня пригнічує сильно. Я чомусь думав, що є нечутливим до подібних явищ природи, та певно вік бере свою, мій розум не є стійким та стабільним. Я часто поринаю у спогади, оглядаюся на власне життя. Як я його прожив? Чи можу я собі поставити ключові питання - а нащо воно було мені дано? Яким було моє призначення? Чи міг я зробити щось інакше? Які відповідь я дам, поставши перед Христом? І хоч до релігії ставишся вороже, я все ж маю велике переконання у собі. Я би так назвав це відчуття.

З іншого боку, ця напівмертва сірість та тумани сильно можуть нагадати Британію. Така собі Британія на краю світу. Аж самому смішно від тієї думки, Бо є ще болото. Його всюди багато і трохи менше лише на дорозі, що веде від центральної асфальтованої вулиці. Коли падає дощ - то болото стає рідше, коли дощу нема, але температура не дозволяє воді випаруватися - болото стає багнюкою. В тому баговинні можна застрягнути чоботом з онучею, або ґумовими чоботами провалитися так, що в шкарпетках можна повертатися додому. Для дитини - то навіть може бути веселою забавою, а от для старшого - біда.

Не маю більше про що писати, сірість заполонила не лише думки, але й руки нічого робити не хочуть. Відчуваю страшенну втома від життя. Мабуть це і старість, коли робити ніочго не хочеш і не можеш.

Лист двісті восьмий

Мене прибило цвяхами до столу, до землі, наче земне тяжіння стало працювати в разів сто сильніше. А що я міг зробити? Ти пояснювала без перестанку вже хвилин сім де була моя помилка. При цьому рефлекторно гладила себе гладила шию, аж шкіра стала червоною. Твої вуста розчевонілися, зіниці були розширеними, а голос - твердим як сталь, переконаність твоя вражала. Я читав коли сь про подібне, але ніколи вживу не бачив. Як у фільмі про Гаррі Поттера, коли лісова ельфійка мала спокусу взяти перстень, що його ніс Фродо, вона тоді преобразилася у немовірнее створіння. Лише ти - преобразилася у жінку, справжн. жінку. Я чомусь так і уявляв собі жінку, перед якою неможливо не схилятися. Я це зараз пишу і розумію, що коли хтось колись це перечитає, то буде сміятися з мене дурного.

Але я не дурний, можливо моя свідомість є зміненою, бо всі у стані закоханості мають її трохи зміненою. Я був нині зачарований. Я вже прийняв, що це дійсно моя помилка, я прийняв той факт, що ледь помітна усмішка на твоєму лиці - це щось неймовірне. При цьому, слід дуже чітко зауважити, ти далеко не красуня. Проста, звичайна, щира дівчина. Але те як ти доводила свою думку, із запалом, але логічно, чітко і твердо, але з ніжністю. Так вміють робити ті жінки, котрі чітко знають чого вони хочуть.

Хоча ні, ти не проста. Складна, на психологічному рівні. Може справжня жінка і має бути такою, холодною і водночас гарячою, неприступною і податливою. Яйцеклітина себе так поводить - шільна, велика, найбільша клітина людини, котру можна побачити неозброєним оком, і відоночас податлива для статевої клітини чоловіка, саме ця клітина легко руйнує всі бар'єри.

Може в тому і полягає сила жіноча? В тому, що лише один може бути тим, хто зруйнує всі стіни, подолає з легкістю ті загадки та пастки, що дівчина будує навколо серця. Бо ці пастки - саме для нього, для того кому це буде легко. 

"Це велика таїна" як писав апостол Павло, таїна чому так одним складно із жінкою, а іншим - легко. Темпераменти, звички, виховання і ще мільйон  чинників, що творять надзвичайно мізерну ймовірність, що душі зійдуться як ключик в замку. І от саме в той момент я відчув - ти мій замочок, я знову це відчув, але тепер не тілом, а розумом. Розум мені сказав все - якщо ця жінка так свариться, то що може бути в ній страшного?

- Ти чого смієшся? - я аж закліпав і лише тепер усвідомив, що я посміхаюся, невільно, непомітно для мене саме.

- Як я можу не посміхатися, коли в моїй голові звечить Paloma Querida у гітарному супроводі.

- То я тобі тут розпинаюся, а в тебе в голові пісні?!

- Марічко, вибач, просто на мене так ще ніхто не кричав, так мило ніхто не кричав. - І тут Віталік обернувся і багатозначно глянув на мене. Його просте лице сіяло, очі сміялися, а вуста говорили "Ну ти пацан молоток!"

- Мило?! Тобі смішно?! Що нам тепер робити з тими документами? - ти розвела руки і головою дала зрозуміти, що чекаєш моєї реакції.

- Знаєш що можна зробити? Я вже таке колись робив. Ми можемо попросити надіслати нам документи назад, але що наші партнери не хвилювалися - ми їм кинемо заново підписані сканкопії. Бухгалтери часто так роблять, що наші колеги не переживали і очікували ориганіли поштою.

- Як ти це все знаєш?

- А то нема що знати - досвід, лише досвід допоможе, але ми тут всі для того, щоб вчитися один в одного. Вибач, якщо я тебе образив, просто ти кричала... мило.

- І тому ти сміявся з мене?!

- Сміявся я, бо мені було... мило. Це складно пояснити. - Марія Василівна уважно стежила з - під окулярів за нашим діалогом і потім мовила: "То ви вже вирішили ВСІ проблеми?". "Так, вирішили, вибачте, що заважали".

Нині ми більше не говорили. Все було сказано, і навіть більше. Я був шокованим від того, що сказав. Не треба було цього робити, в тебе є хлопець, ви любите один одного і тут я зі своїм "мило". Милом руки миють, а не сваряться. Мило...

Я зараз піду мити свої мешти з болотом і той твій образ у червоній кофтині, очі, котрі горять запалом. Я програв цей раунд повністю. АЛе тепер думаю собі, що єдине що треба робити з жінкою в такому стані - це поцілувати. І тоді вся твоя перемога перетворилася б на черепки. Злість лише цілунком долається.

Хм, я ж цілуватися не вмію... От халепа, не виграв би нині ніяк.

Лист другий

Доброго вечора. Я вчора тебе бачив, ти прийшла і розпочала своє стажування. Добре, що я хоч не твій наставник, бо я би почував себе надзвичайно невпевнено. Як можна бути впевненим, коли ливившся у твої очі - і тонеш. Я не можу це пояснити словами, просто хочеться вічно в них дивитися. І так само задивляюся на товї вії, котрі є такими чіткими, підведеними, напевно, бо дуже вже чорними вони виглядають. І в тріо з ними вигравають твої брови, котрі все ж світліші за вії, але як же вони тобі личать. Дивні справи Господні, як він таки зміг поєднати такі абсолютно непоєднувані речі - вії, брови та очі. І в жінок ці частини тіла особливі, з якоюсь ніжністю виявляються. Жіновий гень їх розміщує в особливий спосіб, так, що ми, чоловіки, реагували із бажання ці очі цілувати.

Але як  то очі можна цілувати? Я от собі подумав, що твої очі я би цілував дуже ніжно, хоч чоловікові і складно бути подібним. Я би попросив тебе закрити очі, витер губи і ніжно поцілував у брови. Очі то все ж таки слизова оболонка, не варто зайвий раз слинити їх. Головне - щоб брови не були намальованими, бо я тоді одразу одержу гарну порцію чорної помади.

В перший повноцінний свій день ти часто оглядалася, так наче приглядалася до всіх. А я тишком - нишком вивчав тебе. Мені це було не дуже складно, я сидів не спиною, а майже лице - в - лице,  слідкувати за жінкою, котра ну дуже сподобалася з першого разу, то ще й велика задоволення.

Чомусь мені уявлялися різні речі. Ти пробувала швидко щось робити, а мені ввижалося, що ти готуєш коктейлі десь на бразильському морському узбережжі, під палючим сонцем та морським бризом.

І усміхалася. Взагалі, твоя посмішка то окрема тема. Я розумію, що такі речі писати безглуздо, коли бачиш людину вдруге, та все ж. Я буваю іноді спостережливим. Посмішка твоя - особлива. Чомусь коли ти смієшся, то виникає відчуття, що твій голос можна слухати постійно та вічно. Він мені приємний настільки, що навіть дивні та дурнуваті речі у твоєму виконанні звучать не так вже ц погано. Закон Ньотона, нащо його всім знати? І дійсно, нащо? Я цілковито погоджуюся, мене переконує твоя інтонація та твій голос, що можна ігнорувати закони всесвіту. Яка вже, власне, різниця діють ті закони чи хтось їх придумав, коли можна ось так взяти і заперечити їх одним розписом звукових хвиль, котрі генеруються ротом однієї людини та сприймаються вухом іншої?

Але посмішка то не лише голос. Це і губи, мені, правда чесно пишу, більше подобається наше слово «вуста». Вуста це більш пристрасно аніж губи. Губи в сусідки чи і сантехніка, котрий прийшов крана ремонтувати. А в гарної дівчини - лише вуста. Саме слово спонукає до пристрасті.

Але знову я збився. Вуста твої наживо гармоніюють із голосом. Я навіть вже в голові збудував цілу гіпотезу, у відповідности до якої голос людини, її тембр та тональність, його сила та спосіб звучання, генерується не лише діафрагмою та силою мʼязів на цій плівочці, але й вустами. Вуста в голосі ж такими ж важливими. Тим більше, коли твої вуста не тонкі і не повні,

Я все думаю. А язик? Наскільки в людей різниться язик? Може він також припасований до зубів. Може це і є пристрасть, коли тобі в жінці подобаються навіть зуби? І відверто, в мене зроду таких зубів гарних не було. Мені захотілося свої поставити на полицю генетичного вибору і взяти якісь інші гени.

Не знаю як ти робила свою роботу у перший день, та я нічого не зробив. Керівництво у відпустках, от і добре, вдома пограю на гітарі. Люблю скрипку, а вмію грати на гітарі. Хоч би так не було все життя.

Вже вечір, спати буду. Добраніч!

N.B. Pensando en tus labios, me dio por cantar, mi paloma querida

 

Лист сто тридцять третій

- Доброго ранку.
- Привіт. А ти нині рано.
- Так, хотіла прийти раніше, вчора ніяк не могла розбіратися в документації до системи.
- Якщо хочеш, то можу тобі допомогти. Мені не складно.
- Можеш навіть не сумніватися, що ти мені допоможеш. - і посмішка із блиском.

- Я можу і не допомагати, якщо ти сильно наполягаєш. Ти кілька разів помилишся, потім ще раз помилишся і прийде наш Володя спитати як справи. І ти тобі будеш червоніти і думати що ж йому сказати. - і знову посмішка і підторгування.

- Ти знаєш, що ти зла людина?

- Інколи мені таке спадає на думку, але не дуже часто, бо я - класний!

- І дуже скромний, головне.

- Надзвичайно скромний, я такий скромний, що моя скромність розстилається на пів світу.

- І головне - це прекрасне відчуття ціжєї скромності.

- Вірно казати "Скромности", воно тоді знову поверртає нас до того відродження, яке ми мали в 30 - ті роки, та граматика була прекрасною.

- Ти певно хочеш почати говорити за книжки. -погляд в клавіатуру, але посмішка на вустах.

- Певно не буду, ти ж знаєш, що я здурілий на книгах, а дурість може передаватися і статевим шляхом. - і хтось гарно червоніє, а комусь ця червоняста посмішка подобається.

- Ти домінуєш.

- Іноді так буває, дехто любить, коли його трошки придушують.

- Та ну тебе, працюй.

........................................................

- Треба нині в обід прогулятися, я розкажу цікаву історію.

- Сподіваюся ту історію можна слухати після обіду, бо одно разу була вже історія. Але ти знаєш? Нині не зможу, треба бігти, в мене сесія. Я у Володі відпросилася.

- Біжи, звичайно, здати іспити - то важливо. Я прикрию якщо що.

- З чим ти прикриєш? Мені треба ще документи розібрати, договори перечитати, з тим ти мені не домопожеш.

- Зате зможу видати довідку, якщо хтось прийде, або порахувати комусь дні відпустки. Не переживай, біжи, офісний щур допоможе.

- Добре, дякую.

.........................................................

- В мене бабця в селі живе, то вона розказувала, що як Великдень наставав, то вони виводили гаївки біля церкви.

- Я такого не чув, треба буде загаглити і пошувати, має бути цікаво, але не знаю то зараз когось можна долучитися до таких автентично - історичних перформенсів.

- А хтось може говорити не такими мудрими словами?

- Може хтось і може, але так само і хтось може зайти в гугл і пошукати. - всім весело.

- А хтось може і вихопити зараз.

- Сила дії дорівнює силі протидії, це мав би знати кожен студент економічного університету. А... точно, еокномісти фізики не знають. Вибач, я перегнув палицю, захопився. Дай п'ять.

- Лови своє п'ять, фізик економічний.

............................................................

- Я нині планував піти до театру, нині вистача гарна, драма.

- Я драми не люблю, комендії мене більше веселять.

- Ну ясно ще веселять, це ж комедії, вони до того призначені.

- Тhеба буде нам колись туди сходити всім разом. Ну все, дол завтра, біжу на іспит.

......................................................

- Щось наш Іванко таким балакучим став, аж не віриться, дивися як щебече до Маші.

- А мені більше подобається Марічка, Маша - то в москалів.

- Та що ти тих москалів так не любиш?

- Бо не люблю, через них багато україцінв загинуло, за що їх любити?

- Ну кажу ж, балакучим ти став, аж не подібний на себе. Може то Марічка так на тебе впливає?

- Та яка там Марічка....

......................................................