Мене прибило цвяхами до столу, до землі, наче земне тяжіння стало працювати в разів сто сильніше. А що я міг зробити? Ти пояснювала без перестанку вже хвилин сім де була моя помилка. При цьому рефлекторно гладила себе гладила шию, аж шкіра стала червоною. Твої вуста розчевонілися, зіниці були розширеними, а голос - твердим як сталь, переконаність твоя вражала. Я читав коли сь про подібне, але ніколи вживу не бачив. Як у фільмі про Гаррі Поттера, коли лісова ельфійка мала спокусу взяти перстень, що його ніс Фродо, вона тоді преобразилася у немовірнее створіння. Лише ти - преобразилася у жінку, справжн. жінку. Я чомусь так і уявляв собі жінку, перед якою неможливо не схилятися. Я це зараз пишу і розумію, що коли хтось колись це перечитає, то буде сміятися з мене дурного.
Але я не дурний, можливо моя свідомість є зміненою, бо всі у стані закоханості мають її трохи зміненою. Я був нині зачарований. Я вже прийняв, що це дійсно моя помилка, я прийняв той факт, що ледь помітна усмішка на твоєму лиці - це щось неймовірне. При цьому, слід дуже чітко зауважити, ти далеко не красуня. Проста, звичайна, щира дівчина. Але те як ти доводила свою думку, із запалом, але логічно, чітко і твердо, але з ніжністю. Так вміють робити ті жінки, котрі чітко знають чого вони хочуть.
Хоча ні, ти не проста. Складна, на психологічному рівні. Може справжня жінка і має бути такою, холодною і водночас гарячою, неприступною і податливою. Яйцеклітина себе так поводить - шільна, велика, найбільша клітина людини, котру можна побачити неозброєним оком, і відоночас податлива для статевої клітини чоловіка, саме ця клітина легко руйнує всі бар'єри.
Може в тому і полягає сила жіноча? В тому, що лише один може бути тим, хто зруйнує всі стіни, подолає з легкістю ті загадки та пастки, що дівчина будує навколо серця. Бо ці пастки - саме для нього, для того кому це буде легко.
"Це велика таїна" як писав апостол Павло, таїна чому так одним складно із жінкою, а іншим - легко. Темпераменти, звички, виховання і ще мільйон чинників, що творять надзвичайно мізерну ймовірність, що душі зійдуться як ключик в замку. І от саме в той момент я відчув - ти мій замочок, я знову це відчув, але тепер не тілом, а розумом. Розум мені сказав все - якщо ця жінка так свариться, то що може бути в ній страшного?
- Ти чого смієшся? - я аж закліпав і лише тепер усвідомив, що я посміхаюся, невільно, непомітно для мене саме.
- Як я можу не посміхатися, коли в моїй голові звечить Paloma Querida у гітарному супроводі.
- То я тобі тут розпинаюся, а в тебе в голові пісні?!
- Марічко, вибач, просто на мене так ще ніхто не кричав, так мило ніхто не кричав. - І тут Віталік обернувся і багатозначно глянув на мене. Його просте лице сіяло, очі сміялися, а вуста говорили "Ну ти пацан молоток!"
- Мило?! Тобі смішно?! Що нам тепер робити з тими документами? - ти розвела руки і головою дала зрозуміти, що чекаєш моєї реакції.
- Знаєш що можна зробити? Я вже таке колись робив. Ми можемо попросити надіслати нам документи назад, але що наші партнери не хвилювалися - ми їм кинемо заново підписані сканкопії. Бухгалтери часто так роблять, що наші колеги не переживали і очікували ориганіли поштою.
- Як ти це все знаєш?
- А то нема що знати - досвід, лише досвід допоможе, але ми тут всі для того, щоб вчитися один в одного. Вибач, якщо я тебе образив, просто ти кричала... мило.
- І тому ти сміявся з мене?!
- Сміявся я, бо мені було... мило. Це складно пояснити. - Марія Василівна уважно стежила з - під окулярів за нашим діалогом і потім мовила: "То ви вже вирішили ВСІ проблеми?". "Так, вирішили, вибачте, що заважали".
Нині ми більше не говорили. Все було сказано, і навіть більше. Я був шокованим від того, що сказав. Не треба було цього робити, в тебе є хлопець, ви любите один одного і тут я зі своїм "мило". Милом руки миють, а не сваряться. Мило...
Я зараз піду мити свої мешти з болотом і той твій образ у червоній кофтині, очі, котрі горять запалом. Я програв цей раунд повністю. АЛе тепер думаю собі, що єдине що треба робити з жінкою в такому стані - це поцілувати. І тоді вся твоя перемога перетворилася б на черепки. Злість лише цілунком долається.
Хм, я ж цілуватися не вмію... От халепа, не виграв би нині ніяк.
Немає коментарів:
Дописати коментар