Лист триста третій

Сьогодні був цікавий день. Всі наші колеги поїхали на інвентаризацію, а ми залишилися з тобою працювати над договорами з постачання.

Це було дивно і водночас цікаво. Ми лише удвох. Чи міг я дійсно працювати? О, так міг, але не над договорами. Я навмисно пишу одразу запис до щоденника, щоб не pабути цих миттєвостей ніколи. Я хочу їй пам'ятати так я пам'ятають свій перший поцілунок, свою першу розлуку, свої найкращі миті життя. От буду в старості їх перечитувати тобі, і знаєш якою буде ця насолода....

А тимчасом моє серце гупало та калатало невпинно. Я не міг зупинитися раптової тахікардії. Я так останнього разу хвилювався, коли вперше обіймав дівчину. А я не збирався тебе навіть обіймати, ми просто мали бути удвох, навпроти, працювати з документами.

Господи, це ж неймовірне відчуття! Що ж ц е має бути за хімія у мене, коли навіть не торкаючись до тебе, одна думка, що ми будемо удвох, викликає майже серцевий напад. Мабуть справжня любов має трохи вбивати. Але ні, почекай, мене ще вбивати не треба, я ще хочу любити тебе, тому не поспіщай мене убивати.

Глибоко дихачи, я сяк так привів себе до ладу. Але все починалося знову, коли ти з усміхом дивилася в мої очі. Що не кажіть, а очі багато що можуть розказати. Очима можна спопелити, коли ненависть переповнює людину; очима можна приголубити, коли лдину переповнює почуття вдячности та любови; очима можна довести до отупіння, коли лише байдужість залишається на оперелі почуттів. Воїстину правду кажуть - очі вікна душі, як душа чорна - той очі будуть порожніми та злими.

І в цей момент я вирішив розслабитися. Що може трапитися? Поруч мене дівчина, жінка, котра спопелила мене в перший же день. Це що так погано? Це ж прекрасно. І я вирішив, цілком спонтанно, погратися в одну гру. Колись в дитинстві я дуже любив читати лицарські романи. В них лицар так шляхетно зверталися до своїх коханих, що я іноді думав про себе - а чи правда це? Звісно, вже пізніше я дізнався, що це не правда, що ці книги - це діти епохи романтизму. Але сама ідея мені сподобася.

- Дай мені документ від нашого головного постачальника.

- Секундо, о прекрасна панно, дайте мить і ваш наказ буде виконаним! - ти витріщила очі та не знала що робити - смітися чи сприймати все це серйозно?

- Що?.. Ти... на приколі?

- О зовсім ні, принцесо, як ваш підлеглий я спробую виконати ваше прохання якнайшвидше - і я дійсно побіг до стелажу шукати потрібний документ, граючи посміх та викидаючи теки документів. Твої очі розширилися ще більше.

- Ти що таке робиш??!! - я в голосі чув подив, наче ти спостерігала не за колегою, а за диваком, клоуном чи навіженим.

- Я виконую ваше побажання, о моя королівно!

- Та досить вже грати вар'ята! Перестань, в нас купа роботи! - ти вже починала дратуватися

- О моя королівно - і я вклонився так наче дійсно був при дворі королівни... Франції - але ж ви самі наказали вас якнайшвидше принести документ, і я безмірно вдячний, що ви це доручили мені.

- Звичайно тобі, тут же більше нікого немає!

- Бачите, як я завбачливо всіх спровадив, щоб принести вам насолоду одержати документ з моїх відданих рук.

- Спровадив! - ти засміялася так щиро та весело, нарешті ти все зрозуміло. І до твоєї честі, ти вирішила мені підіграти. - Отже, якщо ви, сеньоре, вирішили мені служити, то давайте документ якнайшвидше.

- Слухаюся, зараз ще переверну кілька стелажів і неодмінно його знайду!

- Стелажі не чіпайте! - я почува владний голос кеоролівни. "Ну чоловіче, ця жінка справжня королівна".

- Безперечно слухаюся!

- Слухайтеся, слухайтеся! - ти заходилася сміхом таким дзвінким, що аж вуха заболіли.

- Смійтеся, панно, вам це дуже пасує, ваш сміх неначе потік живої води, котрий тече і протікає через мою душу прямісінько до мого серця. Не переставайте сміятися, наповнюйте мій світ сонцем та днем серед ночі. - Ти повільно почала зупинятися у сміхові, і відкритися здивованими очима дивитися на мене. А я не збирався зупинятися. - Ви смієтеся з мене, а я щоночі припадаю до землі і плачу, плачу над своєю долею, що не можу торкнутися навіть краю вашої сукні, що не смію наблизитися до вас, щоби взяти вас за руку і повести у той край, звідки немає вороття, у край щастя та миттєвостей, котрі ви не зможете забути. І тоді моє лице вкривається сльозами, я дивлюся на місяць, що яскраво входить до мого дому - і він гладить мене по голові, витираючи сльози...

- Дай.... дай мені документ - ти опустила погляд і я побачив рячний рум'янок на твоїх щоках. "Ти дивися, інфракт може бути не лише в мене..."