Навіть тоді, коли життя дає пробоїну, коли втрачена надія, коли доля сповнена болю та тривог, навіть у випадку цілковитого відчаю, варто пам'ятати, що є люди, яким дороге саме твоє існування у цьому світі. Є люди, котрі щасливі лише від самого факту твого тиску на земну поверхню усім твоїм організмом.
А тепер варто подумати, наскільки ж вони будуть щасливішими, якщо ти будеш не просто існувати, а докладати трішки зусиль, щоб зробити цим людям щось хороше? Достатньо невеликих добрих справ, незначної уваги, бо все велике починається з малого.
Ці щоденні маленькі справи переростуть згодом у звичку. Це та звичка, що стає тлом довготривалого щастя — того стану людини, коли ти будеш відчувати гостру потребу щоранку усміхатися до східного сонця.
Ти тоді перестанеш концентруватися на власних егоїстичних потребах та переживаннях, бо зможеш увійти в той стан, який описував Св. Франциск, — більше діяти, аніж чекати дій від людей, від близьких нам людей також.
Любов — це завжди дія, яку важливо супроводжувати словами та дотиками; ми не можемо любити мовчки і десь глибоко в душі, якщо не показуємо це відчуття власним тілом.
Маленькі кроки до близьких людей значно легше робити, аніж впроваджувати великі кардинальні зміни.
І останнє: інші люди не можуть нас зробити щасливими. На 90% наше щастя залежить від нас самих. Тому кожному з нас варто спробувати знайти термоядерне джерело нескінченного щастя. Якщо нам пощастить здобути решту 10%, яких нам додадуть інші люди, — то це, мабуть, і є той стан, до якого кожну людину покликає Господь.
Немає коментарів:
Дописати коментар